Методична робота— це багатогранний і творчий процес, який складається з комплексу систематичної, цілеспрямованої, колективної, групової та індивідуальної діяльності педагогів щодо підвищення їх наукового і загальнокультурного рівня, вдосконалення психолого-педагогічної підготовки, професійної майстерності.

Методична робота в закладі― це спеціальний комплекс практичних заходів, які ґрунтуються на досягненнях науки, перспективного педагогічного досвіду і спрямовані на всебічне підвищення компетентності і професійної майстерності кожного вчителя. Цей комплекс орієнтований перш за все на підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу, а кінцевому результаті ― на підвищення якості й ефективності освітнього процесу.

Головні завдання методичної роботи:

поглиблення, переосмислення, переорієнтація, трансформація раніше одержаних філософсько-педагогічних знань відповідно до концептуальних основ та принципів розвитку національної системи освіти, створення інноваційної освітньої системи;
вивчення теорії й методики навчання і виховання, психології, досягнень науки з певного фахового напрямку, оволодіння сучасною методологією;
упровадження в навчально-виховний процес новітніх теоретичних розробок, передового досвіду, сучасних педагогічних технологій;
систематичне інформування педагогів про нові орієнтації щодо змісту й методики навчання й виховання, вивчення державно-нормативних документів про освіту;
глибоке осмислення керівниками методичних об'єднань, творчих об'єднань учителів завдань, змісту, структури та організаційних основ реалізації вимог програм, посібників;
вивчення стану навчальних досягнень учнів, рівня якості уміння, вихованості учнів, виявлення труднощів у роботі;
вивчення, узагальнення та пропаганда перспективного досвіду вчителів;
вивчення і використання на практиці сучасних досягнень психолого-педагогічної науки;
спонукання і сприяння виробленню у педагогів бажань і навичок самостійної роботи з метою безперервного підвищення своєї кваліфікації й удосконалення педагогічної майстерності;
активізація та всебічний розвиток творчих здібностей педагогів, формування в них зацікавленості сучасними науковими ідеями, дослідницькою та експериментальною роботою;
допомога у творчій розробці навчальних планів, програм з певного фахового напряму.

В школі визначена чітка структура методичної роботи, яка складається із взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів: методична рада, яка є координатором всієї методичної роботи в школі; педагогічна рада, яка визначає основні напрямки і завдання, конкретні форми роботи педагогічного колективу та приймає рішення з основних питань діяльності школи; шкільні методичні об’єднання; творчі групи вчителів з певних проблем навчально–виховного процесу.

Організація методичної роботиз педкадрами здійснюється відповідно до діючого Положення про методичну роботу з педагогічними кадрами в закладі освіти, Законом України «Про загальну середню освіту» та річного плану роботи.

Впровадження в навчально-виховний процес інноваційних технологій і методик здійснюється шляхом оптимального поєднання й конструювання різних групових і індивідуальних форм методичної взаємодії динамічних та творчих груп, методичних об’єднань вчителів-предметників.

Значення самоосвіти для формування професійної

компетентності педагогічного працівника

Хто дорожить життям думки, той знає дуже добро,

що равжня освіта – це тільки самоосвіта..

Д. Писарєв

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних вмінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яких, за твердженням В.Пікельної, сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. В той же час актуальною є проблема підпорядкування індивідуальних творчих інтересів загальній творчій проблемі, над якою працює колектив.

Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням методичної служби є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення. Адже. за словами К.Д.Ушинського, “вчитель живе до тих пір, поки він вчиться, коли він перестає вчиться, у ньому вмирає учитель”.

Про відповідний освітній рівень педагога, як головну передумову здійснення навчання і виховання, писали видатні педагоги-гуманісти ХХ століття С.Русова та В.Сухомлинський. С.Русова підкреслювала, що педагог повинен мати “широку схему освіти”, “високу освіту” – загальну і фахову, яку зуміє використовувати у житті, викликаючи у дітей інтерес і цікавість. В.Сухомлинський писав про ерудованого, інтелектуально розвиненого вчителя, зокрема, про досконале володіння ним знаннями зі своєї спеціальності. Вчитель, на його думку, повинен знати в десять, двадцять разів більше, ніж буде викладено на уроці. Тільки за такої умови педагог зможе пробудити інтерес до пізнання, жадобу знань в учнів.

Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення.

Самоосвіта визнається одним з найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, який зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.

Перед тим, як безпосередньо перейти до питання управління самоосвітньою діяльністю педагогів, корисно розібратися у таких базових поняттях, як “самовдосконалення”, “самостійна робота”, “педагогічна самоосвіта”.

Отже, самовдосконалення передбачає самостійну роботу педагога над розширенням власного світогляду, підвищенням рівня культури, освіченості, тобто синтезує в собі поняття “самостійна робота” і “самоосвіта”.

Самостійна робота - це систематична діяльність педагога, спрямована на ефективне забезпечення вимог навчально-виховного процесу, а саме підготовку навчального-плануючої документації, відбір навчального матеріалу, його дозування, розробку дидактичних матеріалів, наочних посібників, вибір форм, методів, прийомів роботи, засобів навчання тощо. Якість самостійної роботи значною мірою залежить від вміння організовувати самоосвіту.

Педагогічна самоосвіта – цілеспрямована, наближена до дослідницької, самостійна діяльність педагога з удосконалення педагогічних знань, вмінь з метою застосування у професійній діяльності.

Для створення мотивації педагога до самоосвітньої діяльності використовуються різні засоби управлінського впливу, які складають систему чинників, завдяки яким особистість вчителя саморозвивається.

Результативність такого впливу залежить від структури процесу управління самоосвітньою діяльністю, який передбачає: під час підготовки – з'ясування мети діяльності і взаємин, що складаються між її учасниками; визначення завдань і планування роботи; під час здійснення – організацію діяльності, аналіз ходу процесу і його корекцію; під час підведення підсумків – аналіз ефективності зробленого, визначення нових завдань.

Самоосвіта – постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, розвиток його творчої особистості. Бо завдяки учителю здійснюється безперервний вплив на розвиток особистості дитини. Самоосвітня діяльність учителя – запорука успішної роботи кожного навчального закладу.

Відповідно до проекту Національної доктрини розвитку освіти, у ХХІ столітті професіоналізм учителя розв'язує багато педагогічних проблем. Сучасну українську школу характеризує організацію навчально – виховного процесу в контексті з розвитком особистості, відповідно до індивідуальних навчальних можливостей учня. Тому в нашому педагогічному колективі приділяємо велику увагу вдосконаленню педагогічної майстерності, модернізації педагогічних технологій, у здійсненні яких самоосвіта набуває першочергового значення.

Отже, самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих рис особистості учителя та особистості кожного учня.

Самоосвіта – постійна діяльність учителя, спрямована на розширення та поглиблення знань, умінь, підвищення рівня предметної та методичної підготовки.

Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності учителя до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення й створення особистості

«Я - концепція».

Самоосвітня діяльність учителя передбачає:

• Науково – дослідницьку роботу над реалізацією індивідуальної науково – методичної проблемної теми;

• Вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

• Теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів;

• Організацію роботи творчих груп учителів;

• Індивідуальну роботу кожного учителя;

• Обмін досвідом.

• Педагогічні тренінги, ділові ігри.

Самоосвіта учителів у міжкурсовий період може здійснюватися як індивідуально, так і ШМО, творчих групах учителів.

Індивідуалізація роботи з учителями відбувається за такими напрямами:

• Планування процесу самоосвіти (за індивідуальним планом).

• Підготовка до атестації (підготовка атестаційних матеріалів):

а) створення атестаційної папки, в яку учитель збирає свої творчі напрацювання, дидактичні матеріали;

б) робота над удосконаленням свого професійного та методичного рівня:

• ознайомлення з нормативними документами;

• ознайомлення з досвідом колег.

• ознайомлення з новою методичною літературою;

в)робота з експертною карткою діяльності учителя.

Організація самоосвіти учителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблеми, мети вдосконалення його педагогічної майстерності, вибору форм і методів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності відбувається через наступні етапи:

діагностичний:

• діагностика труднощів у роботі педагога;

• розробка концептуальних основ;

• участь у семінарах;

організаційний:

• створення матеріальних умов;

• підготовка науково – методичних матеріалів;

• мотивації;

практичний:

• послідовне вирішення всіх завдань;

• моніторинг;

• корекція;

узагальнювальний:

• аналіз результатів;

• розробка прогнозу.

Отже, при плануванні самоосвітньої діяльності необхідно передбачити певне співвідношення самостійної роботи з колективними формами методичної роботи, які містять елементи такої діяльності.

Планування повинно здійснюватись з дотриманням таких вимог:

• план має визначати перспективу творчого росту педагога, підвищення його компетентності;

• необхідною умовою реальності плану є його погодження із актуальними завданнями навчання і виховання учнів;

• змістовну частину плану повинні складати конкретні потреби і інтереси педагога, за його бажанням тут можуть відбиватися питання його участі у розробці науково - методичної теми, проблеми;

• план має довільну форму, адміністрацією школи не затверджується, але при необхідності аналізується і уточнюється.

Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом. Важливо, щоб дирекція школи здійснювала індивідуальний підхід до кожного учителя, підтримувала його творчість, прагнення до самореалізації.

Умови для самореалізації ми створюємо на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки учителя. На початку кожного навчального року учитель заповнює діагностичну картку, де визначає рівень ускладнень, які в нього виникають. Протягом кожного навчального року учитель заповнює експертну картку діяльності педагога, де відтворює свою наукову, методичну, педагогічну діяльність.

Усі теми самоосвіти учителів спрямовані на реалізацію науково – методичної теми школи.

Для висвітлення успіхів учителів використовуються різні методико – педагогічні заходи: відкриті уроки, співбесіди з учителями, інструктивно – методичні консультації й наради, презентації педагогічних знахідок, предметно – методичні тижні.

З метою регулювання і коригування самоосвітньої діяльності заступник директора з навчально – виховної роботи повинен відвідувати і аналізувати разом з педагогом проведені уроки, рецензувати підготовлені реферати, доповіді, методичні розробки, аналізувати виступи педагогів на семінарах, конференціях, педрадах, засіданнях ШМО. Це дає змогу зробити висновок щодо правильності обраних напрямів самоосвіти та її впливу на результативність роботи педагогів, вчасно внести корективи.

Критерії оцінювання результатів самоосвіти:

• педагогічний – освітні програми, проекти, рівень навченості учнів;

• психологічний – рівень психолого – фізіологічного комфорту, розвинутість професійних особистісних якостей.

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКА ГІМНАЗІЯ №3" ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ"

Методична робота